"після watchmen якось різко захотілось, щоб пішов сніг". ця фраза в голові прозвучала чомусь російською.
так:"очень захотелось, чтобы пошел снег". для мене це якось дивно, ніби "снег" і "сніг" - різні поняття, а захотілось саме "снега".

їм мандарини. по-моєму, це один з найпозитивніших моментів зими.

знову вдягаю сонячні окуляри і, повератючись додому, вже несу їх в рюкзаку без чохла. до весни ризикують не дожити.

сонячно так і тепло. знову не хочеться повертатись в замкнутий простір.
правда, темніє вже геть рано. а встаю я геть пізно. я би дуже хотіла гуляти після пар з фотоапаратом і - ніяк( яке ж я вбіса світло, коли його майже не бачу...

коли такий настрій, читаю свої щоденники. стільки всього змінилося. мені здається, там - те, що ти назвав би "темним минулим". і в тебе навряд чи вистачило б терпіння дочитати до сьогодні.

так вот о чьом ето я. є бажаючі полазити по києву з фотоапаратом в першій половині дня?

У вересні 1954 року під час однієї з гастрольних поїздок до Києва, Олександр Миколайович писав своїй молодій дружині:
«…Как бы я хотел жить и умереть здесь. Только здесь! Как жалко, что человек даже не может выбрать себе угол на земле! Что мне Москва? Я не люблю ее! Я всей душой привязан к этим камням, по которым я шагал в юности, стирая подметки, к этим столетним каштанам, которые стоят и стояли тогда, и будут стоять после моей смерти... Жаль, что я пою по-русски и вообще весь русский. Мне бы надо было быть украинским певцом и петь по-украински! Украина – рідна мати... Иногда мне кажется, что я делаю преступление тем, что пою не для нее и не на ее языке…»

Після цього уривку він дійсно став для мене великим Киянином. до цього він був просто великим.

P.S. Очевидно, є категорія людей, які, відчувши одного разу пісні Вертинського, втрапили до своєрідної пастки. Наче та муха, яка, скуштувавши меду, вгрузла в нього по самісінькі крильця й фіг тепер із того солодкого полону виборсається. (с) автор статті на www.interesniy.kiev.ua (до речі, безмірно вдячна сайту за його існування)

хоча я не дуже його слухаю. тільки читаю. та й то не скажу, що це верх геніальності. але щось таке в ньому є... певно, треба було його ще й бачити. починала з "кокаинетки" в "морфиї" (по Булгакову)


і ще багато-багато цитат-уривків. а цитати, як відомо -як зізнання в коханні їх автору

ми дожили до весни (скоро вже йтиме сніг)
з.і. цілую плече. щоб не питали )

механічний млинок для кави, керамічна турка, кориця-імбир-лимон і, ***, торт київський. по-моєму, ето слішком.

і ще. здається, в мене нездорова пристрасть до червоної помади (трохи згодом будуть фото, бо знов заглючив інтернет((( )

боятись корисно. не бояться тільки дуже сильні люди. не ми.слабкість дозволяє боятись на показ перед самою собою. саму себе вмовляти, що дуже страшно - щоб жити. тим хто не боїться - на багато важче. вони тільки втрачають і не помічають цього. тому дуже сильних і не буває. бувають ті, кого дуже шкода. може я знову пишу незрозумілі речі надто простими словами? за це валять на екзаменах з мов.
дивіться



( 2-3-4 )

з.і. не боятися можна хіба що боятись

цього разу снилася не війна, але відчудтя були ті ж: тікати, тікати і ще раз тікати. тікати, коли не можеш сховатися або ховатися, коли не можеш тікати. і, боюся, я вже починаю розуміти, звідки то. майже так як в рудої Лізи. є кому захищати. просто не відчувається.

( втечі рудої Лізи )


з.з.і. хтось йде на Guano Apes?

стає важко думати - ось уже кілька місяців. пора вимикати комп"ютер - геть перед сесією. хочу канікул. останніх.

від ідей з даадом відмовилась: не пройду - погано, пройду - ще гірше. то нашо?

стає важко думати, не зважаючи на майже 30 таблеток фенотропілу. погугліть.

стає важко розуміти. юка недавно сказала, що тепер час до психотерапевта. я просто не справляюсь сама. в гуртожитку - не добре - тут я постійно туплю за компом і нема його. вдома - не добре - тут нема ні його, ні компа, а розуміють рідко і, буває, зі скандалами-сльозами-соплями про наболівше. якщо взагалі хтось там є. з ним - добре, але не думається. з фотоапаратом - добре, але втомлює. вичавлює.

в голові ніби якась перегородка: одна сьома - свідома, решта - заморожена. чи дерев"яна. *суконежить* ...

ще довго? ма, ну довго ще??

Лорік. моя перша професійна модель і жертва відображення нікону на свіжому повітрі. сказати, що я в захваті в - ніц не сказати) втомились і замерзли, але це того варте.

( +1-2-3 )

- ну хочеш, я за тебе вирішу?
- хочу!
- не йди. не здавай. не треба?
- ... тобто здаватись???

не хочу вирішувати. боюся. вирішувати - значить від чогось відмовлятись на користь чогось іншого. я світло слабке, не може ні в чому собі відмовити. звідки у світла взятися силі волі? і не треба ніц казати про неправильність метафор.

не вірю собі.

з.і. дякую всім за лайтрум. всьо файно, всьо працює, хоча страшенно глючить на компі(((
але
( +2 Анка-Меломанка. домашня студія)  )


з.і. а в п"ятницю осінній бал! буду пробувати себе в ролі фотокора:)

я цуко ламер. або мені впадло.
фотографувати мені в кайф. а от коли доходть справа до конвертації равів, починає тіпати. бо кенонівський конвертор не читає, а софт до нікону не має редактору. і я просто в растроєних чувствах(( конвертувати не витягуючи можна, звичайно ,але нафіга ж я тоді його в раві знімала??

тому перша жертва нікона Анка (та що Меломанка, але без навушнтків)) залишається на робочому столі.

підкажіть, хто чим користується і де його можна скачати (безкоштовне чи з ключами). а за диск буду вдячна безмірно.

з.і. купило мартінси. ледве в них ходжу, бо незвично, але шасливе:)

найкращі мрії ті, після здійснення яких відразу приходять нові.

я так хотіла побачити Балаклаву восени. Ну просто хотіла, навіть не дуже пам"ятаю, звідки це бажання взялося. Десь із минулого. Коли одна з трьох генуезьких фортець ще стояла, а я не встигла її подивитись. Чи раніше, коли там проводили музичні фестивалі - саме восени.

Або це все тому, що хтось колись сказав, що там високо. А висота - це навіть більше, ніж свобода. Висота - це щось дуже - дуже важливе. Для мозку.

і ця мрія була з хороших. тому що в це місто (а точніше, район Севастополя) можна закохатись на стільки, щоб повірити в автономність свого існування в ньому. в можливість приїжджати туди кожну зиму, а ,може, і осінь. ходити вечорами по набережній, вечеряти в рибних ресторанчиках. або навіть проводити екскурсії. це так легко, коли любиш і коли є про що розказати. кожна будівля першого ряду навколо бухти - це вже підручник з історії.

там квартирка продається на набережній. і я вже знаю, про що я мріятиму в далекій перспективі...
( гномик в смугастій шапці і не тільки )
з.і. у світла була ще одна мрія - сопілка хроматична. навіщо - це вже третє питання.

з.з.і. дякую, коханий, за підтримку:*

руки не перестають тремтіти, як в старої неврастенічки
я втомлююсь
скрізь і всюди. просто мало сплю і мало розумію.

навіть якби я пила вітаміни, в пачках з-під антидепресантів я би вірила, що тільки завдяки ним я - знову я. так само, як вірила, шо тільки через гормони я перестаю собою бути. просто тупо вперто стверджувати відсутність "зовнішніх факторів стресу", коли все минуле літо проревіла з цілком конкретної "зовнішньої причини". давно. але хто сказав, що без слідів на корі головного мозку?
іноді люди бояться, коли я говорю про це з посмішкою. мені теж іноді страшно. але.

хоча раніше я не думала, що це можливо - повертатись.

а зараз відчувається. що я знову насолоджуюсь рухами пальців. і, може, вже зовсім скоро, блокноти перестануть скаржитись на плановість.

Окрема подяка Айрін ака mandra_sarpa за її вчасність і музику на її сторінці.

з.і. так, ми часто любимо тих, хто про це не знає. так, я про платонічність. ні, це нічого не міняє :) 
так, мені це щось дуже не нагадує
 

вечірні пости читають ще менше, ніж вранішні:) 

прочитала кілька зимових постів (невидалених)сьогодні я часто дратуюсь, ображаюсь, але це успішно ігнорується і не приймається до уваги. бо дратуюсь ні з чого, а від нічого не лікують... 

хочу сюрпризів
розуміти обов"язково і буквально
напишіть мені смс, якщо давно/ніколи не писали
зустріньтесь мені випадково на вулиці
або невипадково
продаруйте шоколадку (можна просто цікаву обгортку, я їх колекціоную)
або чергову порцію заспокійливих
і може у вас таки є білий кролик?

з.і. я *** лев і егоїстична потвора, не дивуйтеся
з.з.і. в мене досі нема фотоапарата. а на вулиці вже осінь

ручки ватні, ніжки ватні. в голові пусто... хороші таблетки!

хороші таблетки виявились безневинним рослинним седативним засобом з гучною назвою (без реклами). ну, хоч на кілка годин мого самонавіювання вистачило.

італійці козли, вибачте на слові. навіть світло такого не витримує http://focus.in.ua/politics/64216

світло останнім часом мало чого витримує, що дуже негативно впливає на оточуючих, а особливо на тих, які дуже світлу дорогі. але на те воно й світло, щоб бути сильним. навіть тоді, коли вже всі руки подряпані власними нігтями.

кому футбол, а кому апатія
і тонни, тонни нескінченних відеокарт