цього тижня я красива. от прям щодня. хто не бачив - самі сєбє злобниє братья. мене вистачало на виспатись, вимитись, випити кави, випрасувати сукню, заплести волосся, вдягунти лінзи і ще на купу речей. так, це дивно, бо зазвичай я ніфіга не висипаюсь, каву п"ю на ходу, їм один раз на день - серед ночі, не рахуючи каву. і вдягаю зранку те що перше потрапить під руку. і от саме в ті дні, коли все прекрасно, відчуваю себе глобально нікому не потрібному. одного дня я навіть відправила з десяток смсок. і отримала три відповіді і ще три, коли повернулась додому. всі вони були приблизно однакові: "давай не сьогодні". 

зате з понеділка робочого тижня я виглядатиму як чмо і постійно залипатиму. ловіть момент, ага.

а тепер все таки про випадкових близьких. час від часу оленко клинить на познайомитись. просто так, щоб людей навколо було більше, щоб щось нове. а виходить як із шмотками (сподіваюсь, нікого не обурює порівняння). коли купуєш нові джинси, тягаєш тільки їх, поки не купиш інші. хіба що джинси не можуть на мене забити. і хто знає, останні півроку оленко ненормальний шопоголік. так само і з людьми. я багато знайомлюсь і сходу прив"язуюсь. мабуть, навіть нав"язуюсь. зациклююсь як на нових джинсах. не знаю навіщо і що я від них хочу, це важко пояснити. в решті решт обіцяю собі більше не писати першою і - все. можна викреслювати випадково близьких зі свого життя. амінь. 

з.і. коли випадкові закицлюються на оленко, її це теж напрягає. тож нічого дивного, що нічого не вийде. бо ніхто не знає, що, чого і від кого хоче. робочий тиждень, недосипання і оупен-ейри обіцяють нас врятувати. 

коли я запрошую когось танцювати (а лінді-хоп - дуже часто білий танець, тому що на 10 дєвчьонок 6-7 рєбят), я просто протягую руку і киваю в сторну паркету (ну лан, ламінату). іноді ще посміхаюсь (так ніби "ізвінітє, что я к вам абращяюсь, ми самі нє мєсниє"). ймовірно, дехто із цих партнерів, думає, що я німа (сподіваюсь, що не глуха, це було б печальніше).

це я до того, що мама в дитинстві вчила мене бути чемною і не розмовляти із незнайомцями. щоправда, пізніше, мама ще вчила, що звертатись до когось із проханнями-пропозиціями, якщо тобі треба - це геть не страшно. але я все одно мушу переступати через себе.

після пива, джин-тоніка і ще одного пива, танцювати соло стало геть не страшно. знайома москвичка Олеся постійно штокала на мої питання українською, поки до мене не доходило, що вона правда не розуміє. а потім напророкувала оленку велике майбутнє у соло джазі. треба тільки займатись, ага.

ще я загадувала бажання на диско-сукні Тані, бо вона була схожа на золоту рибку. і воно обов"язково збудеться. колись. а поки в мене ненормально здавлює виски, відсутність манікюру і дурнуватий колір волосся, валіза брудних суконь і стоптаних кедів, яку навіть відривати страшно. і да, завтра на роботу. ура, таваріщі!

маю проблеми із набором телефонних номерів. телефон поруч, подзвонити треба, але я не дзвоню. відкладаю на потім. не знаю, що сказати. знаю, але не скажу. тому якщо вам не складно, дзвоніть краще самі. 

сп"яну пишу тизерні смс: "4 на трьох, він вона я. подробиці особисто" або "я вірю людям з хорошим голосом, навіть коли вони пропонують піти до дагестанця курити траву" або "це ж треба так вміти ламатись і зламуватись"

 могла б відсипатись, але сама для себе знову абсолютно нестерпна. це колись закінчться. обов"язково. не на довго. 

сьогодні в картинках оленко і стара мрія розтерти помаду. бай Єресь 


у мене було три дні пригод. якихось божевільних пригод після фрази про "безнадійно вільні вечори". пора спати і розгрібати мотлох всередині себе

просто тому що мало сплю, в голову лізе всіляка фігня. і сумно, що тільки в голову, а не в серце. рятують люди, які посміхаються на фотографіях. чомусь здебільшого руді (руда), бо дуже щирі(а!) і не в курсі. так, мені подобаються люди, які не не знають, що я їх люблю. дехто з них взагалі не знає про моє існування ("слушай, пока не позно, давай познакомимся"))
ну от, я знову фільтрую базар. шлехт, майне дамен унд херен, шлехт.

а загалом все прекрасно. весна. дощ. мімімі. і будьтє щасліви!
картинка для привернення уваги: Юка, багет і шпалери



п.с. а ще, з днем народження alex_karpyuk. дякую (останній випуск "вкоридорі" був дуже в тему))

краще б це була чорна діра, ніж агресивне безсилля. краще дозволяти собі все і знати, чому тобі погано, ніж поводитись чемно і не розуміти, звідки уся ця фігня на мою голову???
люди зникають так само раптово, як з"явилися і так само в нікуди. люди пишуть про проблеми, а хто й про трагедії. роблять вигляд, що нічого не сталося, коли в мене разів десять вже перевернувся світ. а я не п"ю алкоголю, мені важко з усім цим впоратись! майте совість.
пора пити

коли я дозволяю собі все, майже ні про що не шкодую. але десь глибоко всередині відкривається невеличка чорна діра. вона сама по собі і сама собі думає: нє, все не правильно, все не так. коли я роблю дурниці і вигляд, що все чудово, моя особиста чорна діра затягує мене в нікуди. і щоразу вигадує щось нове: починаю хворіти, тупити, лінуватись, сумувати, злитись, залежати. це повернення на стільки похмільне, що не рятує ні шопінг, ні алкоголь, ні увага, ні навіть лінді. усе працює, але тільки на час безпосередньої дії.
так к чєму ета я. а, да. наступний тиждень буду латати свою чорну діру. no alcohol, no drugs, no idiots

Стамбул прийшов до мене (не я до нього) разом з весною. але я вже нічого не пам"ятаю. записи кажуть, місто здирало із мене шкіру ближче до вечора, місто давало відчуття невагомості, неіснування тут і зараз, я чекала на цю весну все життя, довжиною чотири місяці. а головне, я торкалася свого п"ятого моря. навіть більше: два моря за чотири дні. а тепер бек ту ворк із новим загостренням алергії на клавіатуру і новим "подзвони-мені-я-не-знаю-навіщо". 

один


( 2-3-4-5-6-7-8-9-10-11-12-13 )

щойно напруга трохи спала, нежить пройшла, а голос ще не повернувся, треба якось відновлювати сили. так от вчора я вирішила, що саме час вдягати білі берци. разом із міні-спідницею вони перемогли в номінації "філ зе спрінг". в номінації "філ зе факінг спрінг" перемогли соплі і коктейль з морозивом.



( інші дурниці  )
тепла вам